Ганна МОСКВІТІНА, викладачка історії

    Вже другий рік веду Наш освітній сайт — блог, і можу з упевненістю сказати: для сучасного викладача цифрова присутність — це не розкіш, а необхідність. Це потужний інструмент, але, як і будь-яка інвестиція, він має свої світлі та темні сторони, про які я хочу розповісти зі свого досвіду.

    Чому нам це потрібно? Ми створюємо свій авторитет. сайт  став нашою професійною візитівкою. Публікуючи різні дописи, статті, помітила, як зростає наш авторитет серед колег та адміністрації. Кількість відвідувачів нашого сайту постійно зростає, на мою думку це прямий голос у професійному світі.

    З якими труднощами я зіткнулася?  Час, час і ще раз час. Це, мабуть, найбільша пастка. Я витрачаю години не лише на написання якісного контенту, а й на постійне адміністрування. Треба чесно визнати: це стає значним додатковим навантаженням. Мені довелося розбиратися в хостингу, плагінах, SEO, а іноді й платити за них. Якщо не хочеш постійно викликати фахівця, доводиться вчитися цьому самому, що займає додатковий ресурс. Коли ти публічний, ти відкритий для хейту. Потрібно бути готовим до керування своєю репутацією та мати товсту шкіру, щоб не зважати на несуттєве.

    Чи варто воно того? Однозначно так, якщо ви готові інвестувати свій час та енергію, пропоную подумати, ми можемо розмістити на сайті, ще додаткові розділи, які саме, обговорімо. Переваги для професійного розвитку та якості навчання набагато переважають виклики. Але це працює лише тоді, коли ви підходите до цього свідомо, і наш сайт стає динамічним, а не закинутим, центром нашої освітньої діяльності.

Ірина Голібаренко, викладачка громадянської освіти

      Сьогодні, у світі постійного стресу і бурхливих емоцій, читання книги стає для мене особливим душевним притулком. Воно дозволяє на хвилину зупинитися, відійти від метушні і знайти спокій у словах авторів.Гортаючи сторінки, книга дарує мені можливість переживати емоції героїв, розуміти їхні вчинки і водночас замислюватися над власним життям. У такі моменти думки стають яснішими, а серце спокійнішим. Особливо, я ціную твори української письменниці сучасності Дарини ГНАТКО. Вони поєднують глибокі ідеї з теплом і людяністю героїв, надихають мріяти та вчитися бачити красу навколо. Читання допомагає відновити внутрішню гармонію, розвиває уяву та терпіння, дає сили справлятися з труднощами. Воно стає не просто відпочинком, а своєрідними ліками для душі, нагадуючи про важливість спокою, роздумів і усвідомлення життя. Книга вчить цінувати моменти тиші і робить наш внутрішній світ багатшим і глибшим.

    Оксана ЗАДОРОЖНЯ викладачка громадянської освіти

 Як поєднати традиційні методи навчання з інноваційними, щоб формувати ключові компетентності у студентів?

    Мені, як викладачу громадянської освіти, це питання надзвичайно актуальне. На уроках ми формуємо не лише знання, а й здатність діяти, співпрацювати, критично мислити та брати на себе відповідальність, поважати права людини. Під час уроків громадянської освіти розвиваємо такі ключові компетентності:

• Громадянська – усвідомлення прав, обов’язків; Соціальна і громадська активність – участь у житті громади; Комунікативна – уміння вести діалог, аргументувати; ініціативність і підприємливість – діяти, приймати рішення; Уміння вчитися впродовж життя — самостійний пошук інформації, саморозвиток; Інформаційно-цифрова компетентність – критичне сприйняття інформації, безпечна поведінка в онлайн-просторі.

    Традиційні методи не втрачають своєї ефективності забезпечують системність і послідовність, а інноваційні – сприяють розвитку креативності

    Поєднання традиційних і інноваційних методів навчання на уроках громадянської освіти сприяє активному залученню учнів до процесу навчання, розвитку критичного мислення, формуванню громадянської свідомості та відповідальності, підготовці молоді до життя в демократичному суспільстві.

          Інновації не замінюють традиції, а гармонійно їх доповнюють, створюючи сучасний, ефективний освітній простір.

   Тамара ВОЛОС, викладачка української мови та літератури  

    Українська мова ― рідна мова для кожного українця, бо саме в ній ― велична історія, глибока мудрість та незрівнянна краса нашої Батьківщини.  Слухаючи  звуки української мови, ми чуємо та відчуваємо спів солов’я, шурхіт листя, цвітіння підсніжників, дзюрчання води.

     Кожна свідомий українець повинен вивчати та поважати рідну мову, бо саме в ній ― душа людини, її справжня сутність. Потрібно цінувати цей коштовний дар, який нам подарований від народження.

    Для активного вивчення рідної мови, для становлення людини як особистості, а також для досягнення успіхів у життя я пропоную учням різні методи та форми, такі як: мовні батли, мовні турніри, мовні двобої, мовні ігри. Пропоную читати твори письменників-класиків для поповнення словникового запасу та формування вміння правильно, чисто і красиво викладати свої думки.

    Алла МІРОШНІКОВА, викладачка англійської мови

  Тиждень професії пекаря у нашому навчальному закладі проходить дуже цікаво, професійно й творчо. Кожен викладач, дотичний до підготовки майбутніх пекарів, проводить відкриті заняття, виховні години та різноманітні заходи, що розкривають усю важливість і красу цієї професії.

    Я таку виховну годину проводила вперше. Минулого року це був урок англійської мови для третього курсу. А цього разу це була відкрита виховна година. На захід завітали гості, для першокурсників це був перший подібний досвід. Усі присутні переконалися, що професія пекаря — одна з найпотрібніших у світі, адже саме завдяки праці пекарів на нашому столі щодня є запашний хліб.

    Під час заходу були присутні викладачі та майстри виробничого навчання, які навчають учнів тонкощів пекарської справи. Їм було приємно чути впевнені слова й щирі висловлювання про цінність та важливість їхньої праці.

    Цей день став ще одним підтвердженням того, що професія пекаря — це не просто робота, а справжнє покликання!

Алла МІРОШНІКОВА, викладачка англійської мови  

Навчальний рік розпочався для мене дуже плідно. Роботи чимало, але вона надихає, адже навчальний процес органічно переплітається з виховною роботою. Кожен день приносить нові виклики, можливості та радість від спілкування з учнями. Під кінець серпня вже так хотілося повернутися до роботи з дітьми. Душа ніби відчувала, що попереду на мене чекає щось особливе. І справді – цього року я маю першокурсників, я їхній класний керівник.

  Приємно вражена: діти гарно виховані, щирі, відкриті, готові допомогти. Їхній позитив і доброта надихають!

    Хочеться творити, хочеться робити більше, хочеться радувати і навчати. Тож – уперед!

Людмила КОВАЛЕНКО, викладачка української мови 

    Мова завжди крокує поруч із людиною. Вона росте, розвивається і змінюється разом із нами. Ще кілька десятиліть тому ніхто й гадки не мав про слова, якими ми користуємося щодня. А сьогодні вони звучать так природно, наче були завжди.  Згадайте лише слово «смартфон». Колись у людей були стаціонарні телефони, потім мобільні, а тепер ми не уявляємо життя без «розумних» пристроїв, що вміють майже все. Або ж слово «стрім». Раніше пряма трансляція була рідкістю, а тепер будь-хто може натиснути кнопку — і розповідати світу про свої події наживо.    

  Молодь теж не відстає: у їхньому мовленні народжуються свої неологізми. Коли щось неймовірно круте — вони кажуть «топчик», коли дуже смішно — «рофл», а коли незручно чи соромно — обов’язково пролунає «крінж». Ці слова роблять мову емоційною, живою, сучасною. Неологізми відображають життя суспільства. Під час пандемії з’явився термін «ковід-паспорт», у часи війни — «волонтерський хаб». Вони ніби маленькі відбитки нашої історії, адже кожне слово зберігає у собі частинку часу, коли воно виникло.    

 Отже, цікавість сучасних неологізмів у тому, що вони не просто прикрашають мовлення, а й розповідають про нас, про наш світ і нашу епоху. Вони — як живі свідки сьогодення, які завтра стануть історією.

Людмила КОВАЛЕНКО, викладачка української мови 

    Ми стоїмо в найважчі часи, але навіть тоді, коли руки опускаються, українська література вчить нас тримати удар. У кожному слові — сила народу, у кожній цитаті — наша пам’ять і наш дороговказ. Ці герої та автори нагадують: ми боремось за життя, за свободу і за тих, кого любимо. Сьогодні слова літературних героїв — наша броня. Світогляд яких літературних героїв Вас мотивує?

Василь Кравчина у повісті «Україна в огні» Олександра Довженка «За що ми б’ємося? За що умираємо? — Голос Кравчини затремтів од глибоко напруженого хвилювання, і хвилювання передавалось бійцям. — … Ми б’ємося за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Батьківщину». Мавка у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки  «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»

Ліричний герой Василя Симоненка Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя».

Дем’ян Многогрішний з повісті «Тигролови» Івана Багряного Втікач із концтаборів, сильна духом, смілива людина «Подався доганяти без надії догнати. Але — сміливі завжди мають щастя». «Краще вмерти, біжучи, ніж жити гниючи».

Ліричний герой Тараса Шевченка«Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!»

Лірична героїня Лесі Українки поезії «Сontra spem spero  «Так, я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!»

Ці слова — не лише цитати з книжок, а живий досвід боротьби й віри тих, хто йшов крізь темряву до світла. Вони можуть стати для нас зброєю не слабшою за меч: нагадувати, що ми не самі у своєму бою, і що найголовніше — не втратити серця.

      Алла Мірошнікова, викладачка англійської мови

   Літо – це час відпочинку, і я використала його з користю та радістю. Цього року моя відпустка була особливо вдалою, адже мені вдалося поєднати приємне з корисним. Подорожі позитивно вплинули як на моє емоційне, так і на фізичне здоров’я.

      За цей час я відвідала сім країн Європи (Польща, Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія, Словаччина і Угорщина). Для мене це був абсолютно новий досвід. Кожна країна вразила своєю красою та особливостями. Це безліч нових вражень і яскравих емоцій, які залишаться зі мною надовго.

    Я переконалася: не можна сидіти на місці, потрібно постійно рухатися вперед. Подорожі розширюють світогляд, вчать бачити життя під іншим кутом. Сьогодні діти багато подорожують, і нам, вчителям, важливо йти в ногу з часом, щоб розуміти їхні інтереси та вміти підтримати розмову.

Наші люди живуть у різних куточках Європи, діляться своїм досвідом, і я теж хочу бути в курсі того, як живуть інші. Ці знання роблять мене більш відкритою до світу і допомагають у моїй професії.

     Тамара ВОЛОС, викладачка української мови та літератури

Хочу поділитися власними думками щодо того, що мені найбільше подобається в моїй роботі: створювати літературні проєкти, бо є  можливість дізнаватися про щось нове в житті великих людей. Це можуть бути як актори, так і письменники, а  також інші діячі культури. Такі люди надихають, захоплюють своїми творчими досягненнями, допомагають подолати свої  труднощі та дійти до певної вершини. Наприклад, завдяки вивченню життя конкретного письменника, можна знайти маловідомі та цікаві факти, які дадуть змогу сприймати цю особистість по-іншому.  Неважливо, чи це письменник з минулої епохи, чи сучасник. Я вважаю, що така робота ― це певний крок до самовдосконалення та самореалізації.

    Ганна Москвітіна, викладачка історії

Іноді мій робочий стіл виглядає як поле бою з браузерними вкладками: уроки, творчі конкурси, перевірка робіт і ще купа «на потім». Знайомо, правда? Виявляється, надлишок інструментів не робить мене ефективнішою — лише створює хаос.

Мій рецепт — менше, але розумніше, саме тому, в роботі використовую не більше п'яті сервісів, щоб не розгубитися. Для мене важливі чотири речі: функціональність, зручність, інтеграція та безпека.

А ось мої фаворити:

Google Workspace — планування, тести, спілкування.

Padlet — інтерактивна дошка для обміну думками та матеріалами.

WorldWall — швидкі ігрові вправи, щоб зацікавити учнів.

LearningApps — інтерактивні тести та завдання без зайвої мороки.

Зараз я працюю за принципом: один сервіс — кілька завдань. Це економить час, зберігає мою енергію та наводить лад у голові.

А ви вже робили свою «цифрову ревізію»?

Який сервіс Ви б обрали, щоб навести лад у своєму цифровому житті? Поділіться своїми ідеями в коментарях!