Ганна МОСКВІТІНА,викладач історії

    Кожен педагог добре знає: освіта — це не лише параграфи в підручниках і не просто сума знань, яку потрібно «вкласти» в голови учнів чи студентів. Це безперервний процес набування досвіду, формування світогляду та пошуку відповідей на складні питання. І в цьому процесі є дві речі, які ніколи не втратять своєї актуальності — це жива мудрість наставників та особлива атмосфера бібліотеки. Сучасна бібліотека давно перестала бути просто сховищем для книг. Сьогодні це динамічний простір для діалогу, платформа, де зустрічаються покоління, і де народжується той самий безцінний життєвий та професійний досвід. Коли теорія з лекцій підкріплюється живим спілкуванням із практиками, науковцями та краєзнавцями, навчання перетворюється на захопливу подорож. Днями у стінах нашого освітнього простору відбулася подія, яка вкотре довела: найкращий досвід набувається тоді, коли ми торкаємося історії серцем. Разом із студенти мала чудову нагоду більше дізнатися про історію Шевченківської премії та її лауреатів. Відомий науковець і краєзнавець, голова Золотоніської районної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук, доцент, Почесний краєзнавець України, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Григорій Голиш цікаво й змістовно розповів про передумови запровадження премії, її значення для української культури, а також коротко зупинився на життєвому та творчому шляху лауреатів, родом зі Золотоніщини. Його розповідь була наповнена маловідомими фактами та історіями, які викликали щиру цікавість у всіх присутніх. Набувати досвіду — означає не боятися дізнаватися більше, виходити за рамки стандартної програми та черпати натхнення з першоджерел. І поки наші бібліотеки залишатимуться центрами таких глибоких і змістовних зустрічей, ми можемо бути спокійними за майбутнє і культурний багаж нашої молоді.

А як ви залучаєте своїх вихованців до вивчення рідного краю? Діліться своїм досвідом у коментарях!

Людмила ГРИЩЕНКО, викладач зарубіжної літератури

 Є книги, після яких ще довго живеш у післясмаку прочитаного. Саме таким є роман Кава з кардамоном, який ми читаємо зі студентами — ніжний, глибокий і сповнений аромату роздумів про життя, вибір, почуття та силу внутрішнього світу людини. У ньому кава — не просто напій. Це символ тепла, зустрічі із собою, миті тиші серед щоденної метушні, коли можна зупинитися й почути власне серце.

 Саме такі відчуття подарувала нашим педагогам участь у #Арт_терапія_малювання #кавою — практиці, що стала справжнім простором емоційного відновлення. Через творчий процес, м’який аромат кави, знайомий і такий близький кожному з нас, народжувалися не лише образи на папері, а й нові відчуття внутрішньої гармонії. Малювання кавою стало особливою мовою самовираження — щирою, теплою, ароматною.

 Особливо символічно, що аромат кави для нашого закладу — це не лише приємний запах, а частина професійного середовища. Ми готуємо студентів до професії у сфері барної справи, де культура напоїв, мистецтво смаку й атмосфера, яку створює кава, є важливими складовими майбутньої майстерності. Тож для нас кава — це і професія, і натхнення, і теплий місток до емоційної рівноваги.

 Можливо, саме в таких митях — із легким ароматом кави, пензлем у руках і спокоєм у серці — народжується те внутрішнє світло, яким педагог ділиться зі своїми студентами щодня.

 Тамара ВОЛОС, викладач україїської мови

 Робота з обдарованими студентами дуже цікава й багатопланова. Хочу поділитися деякими набутками з власного досвіду. Я вважаю, що для роботи з обдарованими студентами, перш за все, потрібно впливати особистим прикладом, забезпечувати сприятливу емоційну атмосферу, скеровувати енергію й творчість у потрібне русло, щоб їм праця приносила радість та користь. Особисто я використовую таку систему роботи з обдарованими студентами, яка поділяється на позаурочну та навчальну діяльність.    Позаурочна робота: проводжу консультації, індивідуальні заняття, де студенти отримують додаткові творчі завдання, які надають можливість підготуватися до участі в олімпіадах та творчих конкурсах. Навчальна робота: використовую нестандартні форми проведення уроків: урок-гра, урок-подорож; активні й інтерактивні методи; пошуково- дослідницьку та пошуково-експериментальну роботу, де студенти під моїм керівництвом залучаються до пошуку інформації, вивчають та досліджують біографію конкретного літератора з метою створення творчих літературних проєктів. Цим самим студенти долучаються до вивчення літератури еркащини через представлення творчих особистостей та конкретику мистецьких досягнень і відкриттів у царині літературознавства.  Вважаю, що обдаровані студенти — майбутній цвіт української нації, її інтелектуальна еліта, гордість і честь України, її світовий авторитет.

 Ганна МОСКВІТІНА, викладач історії

Надвечір, коли на наш будинок упав «шахед», стіни, які мали бути фортецею, затремтіли від удару. Я пам’ятаю цей звук: як сиплеться кахель на поверхах, що вищче, і як тонко, майже мелодійно,  але страшно дзеринчить скло. Коли я вийшла в під’їзд, сходи були вкриті скляним пилом - суцільний килим із гострих уламків. А за межами будинку, у вечірній прохолоді, розливався людський біль — крики, які неможливо забути. Озернулася по сторонам, до мене підбігли моя донька, зять і онучок... Жива. Ми живі. Але цей звук розбитого скла тепер назавжди всередині.  Це те, що ми переживаємо щодня. Бережіть себе.

 Ганна МОСКВІТІНА, викладач історії

 Хочу поділитися з вами теплими спогадами про минулу суботу. Наш мальовничий парк «Сосновий бір» перетворився на справжній осередок добра та щирості. Там відбувся благодійний ярмарок «Разом ми сила», і я досі перебуваю під враженням від тієї неймовірної атмосфери, яку створила наша черкаська громада! Для мене було особливою честю долучитися до цієї події разом із рідним колективом, колегами та колежанками. Знаєте, у такі моменти відчуваєш неймовірне піднесення — коли бачиш, що ми єдині не лише у праці, а й у прагненні допомогти тим, хто цього найбільше потребує. Парк був сповнений дитячого сміху, музики та ароматів їжі, яку приготували наші майстрині. Громадська організація «КРИЛА» зробила чудову справу, організувавши такий масштабний захід. Було так приємно бачити усміхнених черкасців, спілкуватися у такій неформальній, світлій атмосфері. Кожен погляд, кожне «дякую» додавали віри в те, що ми робимо правильні речі. Ми збирали кошти на лікування та реабілітацію дітей. І я вкотре переконалася: ми навчаємо нашу молодь не просто майстерності у професії, а насамперед — бути Людиною з великої літери. Дякую тим, хто був поруч зі мною. Дякую кожному, хто підійшов до нашої локації, хто долучився до збору чи просто подарував теплу усмішку. Такі дні надихають і нагадують, що в єдності — наша найбільша міць. Черкаси — ви неймовірні! Колеги, пишаюся нами!

Людмила ГРИЩЕНКО, викладач зарубіжної літератури 

«Ми піднімаємося, підтримуючи інших». — Роберт Інгерсолл 

Вивчення літератури сьогодні — це не лише сухий аналіз тексту, а поєднання літературознавства та психологічного співпереживання. Емоційний інтелект дозволяє читачеві не просто стежити за сюжетом, а й глибоко занурюватися у внутрішній світ героїв. Література стає простором, де учень вчиться розуміти себе, інших, світ, який оточує. Розвиток емоційного інтелекту через літературу формує навички комунікації, емпатію, критичне мислення. Такий підхід робить уроки живими, допомагає говорити про складні теми (страх, моральний вибір, смерть) формує емоційну зрілу особистість. Так при вивчені літератури періоду другої світової війни учні глибоко переживають емоції персонажів творів та подій, які змальовані у творах, враховуючи реальні події сьогодення. Учні порівнюють з власним досвідом категорії зради, дружби, самотності. Важливими стають відповіді на дискусійні питання:- чи можна пробачати? – а що відчуваєте ви на місці літературного героя? Учням подобається створювати емоційну карту персонажів, розпізнаючи емоції персонажу та як вони змінюються протягом сюжету. Відстеження власних емоційних реакцій на прочитане стає інструментом мотивації та пробуджує інтерес до процесу читання

Іноді в житті трапляються події, що залишають глибокий слід у серці, наповнюють душу теплом і особливою гордістю. Для мене саме такою подією стала участь у презентації унікального гастрономічного рушника «Енеїди» — мистецького проєкту, що об’єднав літературу, кулінарну спадщину та національну пам’ять. Презентація відбулася в межах всеукраїнського проєкту, який став справжнім культурним явищем. На Черкащині один із сотні унікальних оригіналів цього рушника презентувала Черкаська обласна бібліотека для дітей. У стінах бібліотеки панувала атмосфера натхнення й духовного піднесення: література зустрічалася зі смаком, історія гармонійно перепліталася із сучасністю, а національні традиції оживали в кожній деталі. Рушник «Енеїди» — це не просто мистецький витвір, а символічне полотно української культури, у якому закодовані пам’ять поколінь, народний побут і незламний характер нашого народу. Кожна страва, відтворена на рушнику, постала як знак національної ідентичності. Завдяки інтерактивним QR-кодам відвідувачі мали можливість не лише побачити, а й глибше пізнати рецепти, історію та особливості приготування традиційних українських страв. Особливу гордість і щире хвилювання я відчула, спостерігаючи за участю наших студентів. Саме вони, власноруч приготувавши кілька страв, закодованих у QR-кодах рушника, продемонстрували високий рівень професійної майстерності, відповідальності й творчого підходу. Було надзвичайно зворушливо бачити, як знання, здобуті під час навчання за фахом кухаря та пекаря, втілилися у гідний результат і викликали щире захоплення гостей заходу. Презентація пройшла в теплій, піднесеній атмосфері єдності та культурної гордості. Кожен елемент рушника промовляв про любов до рідної землі, глибоку повагу до традицій і щире прагнення передати їх наступним поколінням. Справжнім підтвердженням вагомості цієї події стало моє випадкове відкриття в соціальних мережах: у лютому 2026 року цей рушник було вручено Папі Римському Франциску як знак вдячності за підтримку України — незалежної та самостійної держави. Усвідомлення того, що українська культура зазвучала на такому високому міжнародному рівні, наповнило моє серце глибокою гордістю, вдячністю й вірою в духовну силу нашого народу. Для мене цей проєкт — не лише демонстрація кулінарної майстерності чи вшанування літературної спадщини. Це переконливий доказ того, що українська культура живе, розвивається, осучаснюється та знаходить нові, креативні форми самовираження. Це натхнення творити, берегти традиції й з гідністю представляти Україну у світі. Саме завдяки таким ініціативам наше минуле й сучасне поєднуються, щоб разом творити сильне, гідне та світле майбутнє.

Людмила КОВАЛЕНКО, викладач української мови

У ХХІ столітті учневі важливо зрозуміти себе й не втратити внутрішній стрижень.

🤝Допомогти віднайти себе можна через слово українських письменників.

✍️Ліна Костенко нагадує: «Кожному поколінню сняться свої кошмари», тож труднощі — закономірні.

✍️Тарас Шевченко вчить поєднувати відкритість світові з вірністю собі: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

✍️ Іван Франко підкреслює ціну зусиль: «Лиш боротись — значить жить».

✍️Василь Симоненко утверджує гідність: «Ти знаєш, що ти — людина», а

✍️ Леся Українка дарує надію: «Без надії таки сподіваюсь».

        Новий рік тихо увійшов у наше життя.     Січень промайнув, лютий вже на порозі весни. Ми проживаємо четвертий рік війни. Це не свято — це пам’ять, біль і водночас сила. Ми вчимося жити далі. Працювати. Усміхатися. Триматися. Ми святкуємо — іноді зі сльозами, іноді з тривогою в серці, але завжди з вірою. Ми навчаємо дітей — навіть коли темно. Навіть коли холодно. Навіть коли складно. Попереду — день, коли темрява відступить. Попереду — наша жадана Перемога. І ми йдемо до неї крок за кроком.

Тамара ВОЛОС, викладач україїської мови 

Життєві цінності людини ― це ґрунт, на якому базується все життя…

Людяність — це стан душі, що народжує світло, навіть коли навколо важкі часи…

  Особисто мені завжди щастило на педагогів, які намагалися прищепити нам все найкраще. Також я добре пам'ятаю слова моєї першої вчительки, яка постійно нам казала про те, що ми повинні бути, насамперед, порядними людьми. Ці мудрі слова закарбувалися в моїй пам'яті на все життя. Тому перед нами, педагогами, стоїть важливе завдання: виховувати в студентів загальнолюдські цінності. Художня література — це підручник життя, який дає нам не тільки історичні знання, формує світогляд, а й впливає на морально-естетичне самовдосконалення.   

 Для цього я використовую:

евристичний метод: підбір матеріалу з тексту (цитати; тези); аналіз образу героя; написання твору щодо проблематики художнього тексту; 

дослідницький метод: самостійний аналіз частини, епізода чи цілого твору; зіставлення, аналіз двох чи кількох точок зору на твір в цілому, образ з обґрунтуванням своєї думки.

    Отже, література – глобальний педагог людства – мудріша за будь-якого викладача і за будь-яку систему. Вона не нав’язує, а пропонує взяти до роздуму і серця всі духовні надбання, явища і сили, що формують людину як особистість.

     Ганна МОСКВІТІНА, викладач історії

    Вже другий рік веду Наш освітній сайт — блог, і можу з упевненістю сказати: для сучасного викладача цифрова присутність — це не розкіш, а необхідність. Це потужний інструмент, але, як і будь-яка інвестиція, він має свої світлі та темні сторони, про які я хочу розповісти зі свого досвіду.

 Чому нам це потрібно? Ми створюємо свій авторитет. сайт  став нашою професійною візитівкою. Публікуючи різні дописи, статті, помітила, як зростає наш авторитет серед колег та адміністрації. Кількість відвідувачів нашого сайту постійно зростає, на мою думку це прямий голос у професійному світі.

  З якими труднощами я зіткнулася?  Час, час і ще раз час. Це, мабуть, найбільша пастка. Я витрачаю години не лише на написання якісного контенту, а й на постійне адміністрування. Треба чесно визнати: це стає значним додатковим навантаженням. Мені довелося розбиратися в хостингу, плагінах, SEO, а іноді й платити за них. Якщо не хочеш постійно викликати фахівця, доводиться вчитися цьому самому, що займає додатковий ресурс. Коли ти публічний, ти відкритий для хейту. Потрібно бути готовим до керування своєю репутацією та мати товсту шкіру, щоб не зважати на несуттєве.

 Чи варто воно того? Однозначно так, якщо ви готові інвестувати свій час та енергію, пропоную подумати, ми можемо розмістити на сайті, ще додаткові розділи, які саме, обговорімо. Переваги для професійного розвитку та якості навчання набагато переважають виклики. Але це працює лише тоді, коли ви підходите до цього свідомо, і наш сайт стає динамічним, а не закинутим, центром нашої освітньої діяльності.

Ірина Голібаренко, викладач громадянської освіти

 Сьогодні, у світі постійного стресу і бурхливих емоцій, читання книги стає для мене особливим душевним притулком. Воно дозволяє на хвилину зупинитися, відійти від метушні і знайти спокій у словах авторів.Гортаючи сторінки, книга дарує мені можливість переживати емоції героїв, розуміти їхні вчинки і водночас замислюватися над власним життям. У такі моменти думки стають яснішими, а серце спокійнішим. Особливо, я ціную твори української письменниці сучасності Дарини ГНАТКО. Вони поєднують глибокі ідеї з теплом і людяністю героїв, надихають мріяти та вчитися бачити красу навколо. Читання допомагає відновити внутрішню гармонію, розвиває уяву та терпіння, дає сили справлятися з труднощами. Воно стає не просто відпочинком, а своєрідними ліками для душі, нагадуючи про важливість спокою, роздумів і усвідомлення життя. Книга вчить цінувати моменти тиші і робить наш внутрішній світ багатшим і глибшим.

    Оксана ЗАДОРОЖНЯ викладач громадянської освіти

 Як поєднати традиційні методи навчання з інноваційними, щоб формувати ключові компетентності у студентів?

  Мені, як викладачу громадянської освіти, це питання надзвичайно актуальне. На уроках ми формуємо не лише знання, а й здатність діяти, співпрацювати, критично мислити та брати на себе відповідальність, поважати права людини. Під час уроків громадянської освіти розвиваємо такі ключові компетентності:

• Громадянська – усвідомлення прав, обов’язків; Соціальна і громадська активність – участь у житті громади; Комунікативна – уміння вести діалог, аргументувати; ініціативність і підприємливість – діяти, приймати рішення; Уміння вчитися впродовж життя — самостійний пошук інформації, саморозвиток; Інформаційно-цифрова компетентність – критичне сприйняття інформації, безпечна поведінка в онлайн-просторі.

  Традиційні методи не втрачають своєї ефективності забезпечують системність і послідовність, а інноваційні – сприяють розвитку креативності

   Поєднання традиційних і інноваційних методів навчання на уроках громадянської освіти сприяє активному залученню учнів до процесу навчання, розвитку критичного мислення, формуванню громадянської свідомості та відповідальності, підготовці молоді до життя в демократичному суспільстві.

  Інновації не замінюють традиції, а гармонійно їх доповнюють, створюючи сучасний, ефективний освітній простір.